Козловський Олександр Вікторович
Народився Олександр 23 листопада 1990 року в селі Терешки Хмельницького району Хмельницької області.
Зростав у багатодітній родині разом з трьома сестрами та маленьким братиком.
Змалку звик допомагати по господарству, був працьовитим та слухняним хлопчиком. Своє дитинство провів у рідному селі, навчався у Терешківській загальноосвітній школі, мав багато друзів. Закінчивши навчання у 2008 році вступив до Хмельницького вищого професійного училища , де здобував освіту за професією електрогазозварювальника. Закінчивши навчання почав самостійне, доросле життя. Брався за різноманітну роботу: працював охоронцем, підробляв на автомийці, його ніколи не лякала робота. Все, за що брався, хотів зробити якнайкраще і завжди все виконував до кінця. Наполегливість була його головною рисою ще з дитинства.
У 2014 році наш Герой створив свою сім’ю, через рік у них з дружиною Зіною народився синочок Назарчик, а ще через два роки – донечка Софійка. Було важко, але Олександр був щасливий, адже вдома чекала кохана дружина та двійко рідних діточок, яких він любив безмежно. Молода родина жила з батьками дружини, але у їх планах були думки про власний затишний дім, в якому вони мріяли жити щасливо та виховувати своїх діточок.
Аби ця мрія стала реальністю Саша намагався підробляти де міг. Згодом поїхав за кордон, щоб заробити кошти на омріяне житло. І вже в 2021 році переїхали до власного будинку в смт. Антоніни. Родина жила щасливим та безтурботним життям ( як і усі українці), поки у їхнє життя не увірвалася проклята війна.
Наш Герой був надзвичайно відважним та справедливим. Саме тому, рішення піти та захищати Батьківщину, навіть не обговорювалося. Восени 2022 року Саша пішов захищати Україну. Через кілька місяців після спеціального навчання його відправили на війну виборювати свободу та незалежність для нашої держави. Він служив в окремій гірсько-штурмовій піхотній бригаді номер 10 « Едельвейс». Його відразу відправили у саме «пекло» - під Бахмут, де точилися важкі бої і були надзвичайно великі втрати. І саме тоді, не пробувши там навіть кілька тижнів, Саша отримав осколкове поранення. На щастя, поранення було неважке і він після лікування став почувати себе краще. Але здоров’я погіршилося через травму, яку він отримав ще задовго до війни. Після цього його відправили на лікування в Луцьк, де він переніс операцію. Це сталося напередодні нового 2023 року. І тому після операції родина думала, що зустрінеться уже згодом. Але ніколи в життя не забути, який сюрприз чекав родину напередодні нового року…Саша, нікому нічого не кажучи, приїхав до родини і новий рік зустрічали усі разом.
Ніхто навіть подумати не міг, що це їх останній новий рік разом з татом, чоловіком, сином, братом. Після короткої відпустки наш Герой знову поїхав на лікування. А через декілька днів його ще ненадовго відпустили до родини. Потім знову нулевий рівень оборони - село Білогорівка Бахмутський район Донецької області. По можливості між важкими боями писав рідним: «Усе добре», бо не хотів, щоб вони хвилювалися.
А 17 березня 2023 року родина з жахом дізналася, що Олександра вже немає. Загинув він ще 14 березня. Як говорить його старша сестра Марина: « Світ зупинився, і нема у цьому світі таких слів, щоб втамувати цю біль, яка не пройде ніколи. Це біль і жах одночасно. Це рана, яка буде кровоточити все життя, допоки буде битися серце»
Згідно Указу Президента України нагороджений орденом «За мужнісь» ІІІ ступеня (посмертно)
Похований на місцевому кладовищі в селі Терешки.
В Олександра залишилось двоє неповнолітніх діток, дружина, батьки, сестри та брат.
Вічна Слава Герою !
