Гук Михайло Васильович
Гук Михайло Васильович народився 21 січня 1992 року в селі Маленки Хмельницького району Хмельницької області.
Життя майбутнього захисника з дитячих літ було складним, адже він рано втратив найдорожчих людей – маму та батька.
Коли не стало мами йому було лише 12 років, сталося це 8 липня 2004 року. Важко було хлопчику жити в новій реальності, в якій не було мами, але поруч залишалися рідні та близькі йому люди: тато та двоє старших сестер. Він ріс, старанно навчався в Терешківській загальноосвітній школі, допомагав татові по господарству. Життя тривало. Рідні не помітили, як їх маленький Михайлик уже став випускником у 2009 році. Свято, друзі-однокласники, квіти та купа мрій…. А наступного дня – знову горе впало на плечі молодого хлопця. Від тяжкої хвороби 25 червня 2009 року помер батько нашого Героя – Гук Василь Михайлович. Життя зупинилося на мить, коли Михайло зрозумів, що він залишився в такому юному віці сиротою – без батьків, без їх благословення, без їхньої поради, підтримки, допомоги. Самотужки йшов в доросле життя. Тільки двійко старших сестер – Наталя та Валентина, яким і самим було важко без батьків, допомагали своєму рідному братику, як могли.
З 1 вересня 2009 Михайло став студентом Вищого професійного училища № 11 міста Хмельницького. Хлопець знайшов багато нових та вірних друзів, прагнув скоріше заробляти власні кошти, аби хоч якось допомогти для сестер. Закінчивши навчання в училищі доля знову почала випробовувати Михайла. У важкій аварії він отримав множинні травми: перелом, операція, згодом важка операція на очах. Коли не було надії на повернення зору, лише молитви сестер та підтримка Господа зробили це диво.
Після цих випробувань Михайло продовжив навчання вже на водія тролейбуса. А 27 червня 2014 року почав працювати водієм в місті Хмельницький.
У 2017 році одружися на Галині Анатоліївні, а 12 червня 2017 року наш герой став батьком синочка Василька, якого назвали на честь дідуся. Життя нарешті усміхнулося Михайлу, він працював, поспішав додому до коханої дружини та свого сина, намагався дати йому всю ту батьківську любов, якої сам так рано позбувся.
З червня 2018 року переїхав до столиці . У 28 років став водієм першого класу, здобув повагу та авторитет серед співробітників. Завжди відзначався простотою, людяністю та добротою до оточуючих. Життя йшло зі своїми радощами та невдачами. Все, як в усіх. Але було одне «Але».
24 лютого 2022 року змінило життя усіх українців на «до» і «після». Це стосувалося і життя нашого захисника. 9 березня 2023 року на підставі указу Президента України №65 від 24.02.2022р. він був мобілізований до лав Збройних Сил України Солом’янським РТЦК та СП м. Київ, пройшов навчання у військовій частині А 3321 Чернігівської області.
За розподілом потрапив до військової частини А 0409 у Житомирській області, як старший стрілець 30 бригади другого механізованого відділення другого механізованого взводу третьої механізованої роти першого механізованого батальйону. 18 квітня Михайло був доставлений для виконання бойових завдань у місто Краматорськ Донецької області. З 28 квітня 2023 р. по 13 червня 2023р. обороняв країну на території населеного пункту Василівка.
Вірний військовій присязі та українському народу, Михайло Васильович мужньо виконував свій військовий обов’язок та загинув 3 липня 2023 року за вільне і мирне майбутнє України.
Похований на місцевому кладовищі в селі Маленки
Вічна Слава Герою !
