Вітюк Олексій Русланович
Народився Олексій 26 березня 2002 року у селищі Антоніни Красилівського району Хмельницької області. .
Шкільні роки Олексія були яскравими та насиченими. Юнак був веселим, відповідальним, дружнім та життєрадісним. Активність Олексія проявилась у гуртках з футболу та танців.
У 2017 році закінчив 9 класів Антонінської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів і вступив до Хмельницького політехнічного коледжу за спеціальністю «Підприємницька справа».
Олексій був самостійним, заробляти почав рано, ще під час навчання. Їздив за кордон на заробітки.
На початку повномасштабного вторгнення він працював на терміналі «Нової пошти», але вирішив покинути роботу в Хмельницькому та повернутись додому, де одним з перших записався до територіальної оборони.
Згодом юнак поїхав до міста і вирішив йти до війська, сказавши мамі: «Не кажи мені нічого, я так вирішив…В мене є мама і в мене є сестра. Хто тоді піде, як не я?».
Так в березні 2023-го Олексій підписав контракт і приєднався до 8-го окремого полку спеціального призначення, а вже за кілька місяців був на Донеччині. Військовий мав посаду оператора відділення групи спеціального призначення роти спеціального загону спеціальних операцій військової частини А1788.
За вісім місяців він пройшов найгарячіші точки на багатьох напрямках фронту. Батьки лише після загибелі дізнались, яке пекло пройшов їхній син…з фото і розповідей побратимів. А поки воював, відповідав короткими фразами: «Все добре».
Побратими описували Олексія спокійним і серйозним. Він ніколи не хвалився, просто тихо і справно виконував свою роботу. Після перемоги він мріяв про мотоцикл та хотів служити в СБУ.
Захисник проводив літо на фронті, а рідним говорив, що в Житомирі. Сказав мамі, що їде за кордон на навчання, але Олексій тоді знав, куди їде. Він опинився під Авдіївкою.
Ввечері, 5 листопада, мати розмовляла з сином востаннє. Вночі спецпризначенці виїжджали на бойове завдання в районі Донецької області, а вранці, 6 листопада, Олексій не вийшов на зв’язок. Згодом побратими повідомили матері: «Альошки немає…».
Це все сталось на окупованій території. Олексій загинув одразу. Його тіло забрати тоді не змогли. Певний час він вважався безвісти зниклим. Рідні додають, що тіло Олексія вдалось швидше повернути додому завдяки побратимам і командуванню військової частини.
26 квітня Олексій Вітюк назавжди повернувся на щиті додому у рідне селище Антоніни. Йому назавжди залишилося 21.
В Олексія залишилися мама, батько та сестра.
Справжній патріот, вірний захисник України. Таким він назавжди залишиться у пам’яті односельчан, а його ім’я навіки буде взірцем мужності, патріотизму та незламності.
Похоронений на місцевому кладовищі, а його ім’я закарбоване на Стелі пам’яті в смт. Антоніни.
Вічна пам’ять Герою!
